категорії: блоґ-запис

Бандера помер, але дух його живе...

теґи: Бандера, ОУН, Україна

ОУН і УПА – зрадники чи герої? Зараз це одне з найбільш неоднозначних і резонансних питань. Існує багато думок з цього приводу, багато "за" і "проти". Але я думаю, що всі ми прекрасно усвідомлюємо одну просту істину:справжню історію знають лише її сучасники і очевидці, у всіх інших випадках вона переписується і підлаштовується відповідно до пануючого режиму. І звичайно ж історія такої відомої, дієвої і радикально налаштованої організації як ОУН не виняток, ба навіть навпаки – дуже яскравий приклад такої "фальшивки". Звичайно, жоден з нас не є "істиною у вищій інстанції", але така несправедливість просто змушує мене заговорити про це вголос.

Найбільш поширене серед "знавців" твердження стосувалось того, що члени ОУН і УПА були колабораціоністами. Можливо формально так воно і було, але фактично ОУНівці боролись проти радянського режиму і за звільнення України. А нам всім відомо, що Сталін та більшовики були першокласними мастаками перекручувати факти: чесні трударі та хлібороби – куркулі, громадські діячі, письменники, активісти, що не хотіли закривати очі на пануючий терор, – вороги народу, ну і в тому ж дусі. Тож якщо поставити на ряду з усіма вищезазначеними ще й ОУНівців-колабораціоністів, то виходить пречудова байка від талановитого казкаря Сталіна. Опираючись на історичні факти можна сказати, що неминучість війни на Сході була очевидна, тому що союз Гітлера і Сталіна виглядав занадто неприродно. Обоє лідери, жорстокі, нещадні, не знаючі меж і перепон, готові землю гризти,аби бути першими і головними, ну аж ніяк не могли ужитись довго у такому тандемі. Розсудливі ОУНівські діячі логічно розцінювали цю майбутню війну як єдиний шанс для України повернути собі державність, оскільки будь-яка війна несе з собою зміну політичного статус-кво, і у Німеччині вбачають природного союзника проти створеного несправедливого політичного ладу. У Маніфесті ОУН писалося: "Ми, українці, підносимо прапор нашої боротьби за свободу народів та людини!". Також, думаю буде досить доречним зауважити, що це лише у сучасного покоління Німеччина асоціюється з фашизмом, гестапо та гітлерівською жорстокістю. До війни в народі були дуже поширені германофільські погляди. В той час як більшовики вже зажили слави безжалісних посіпак Сталіна, які бездумно нищили народ, пускаючи коріння режиму все глибше й глибше в українську землю. Отже, на Гітлера,який оголосив себе ворогом більшовизму, покладали величезні надії, тому що на той час він ще не встиг показати своє справжнє обличчя.

Вперше тривожні нотки почали закрадатись у серця ОУНівців у 1939 році,коли фюрер передав Карпатську Україну Угорщині. Але в той час ОУН з головою поринуло в державотворчі плани і вже 30 червня 1941 року проголосило створення Української Самостійної Держави. Але реакція німецьких "визволителів" на таку важливу для нашого народу подію поклала край ілюзіям на відродження України та відновлення її державності. Після відмови відкликати Акт проголошення Української Держави Ярослава Стецька й Степана Бандеру було арештовано та депортовано до концтабору Заксенгаузен. Там вони перебували до вересня 1944 року. Жорстоку розправу вчинили й над іншими бандерівцями. Братів Степана Бандери закатували у концтаборі Освенцім.

Що ж сталось з іншою, більш поміркованою частиною ОУН? Мельниківці засудили радикальні дії бандерівців,але і їх не оминула жорстока німецька рука. У грудні 1941 року їх було заарештовано і страчено у Бабиному Яру, а Мельников до 1944 року відсиджувався в Берліні. Хоча згодом і мельниківці зрозуміли з ким мають справу і стали активно провадити антинімецьку політику, але не заодно з бандерівцями.

ОУН (б) і ОУН (м) почали займатись розбудовою власних збройних сил. Було сформовано перший відділ УПА на чолі з Сергієм Качинським. Вже у 1942 році повстанці звернулись до червоних партизанів та червоноармійців з листівками, закликаючи їх перейти до лав УПА і спільними зусиллями боротись проти двох "бід" "за повну свободу і самостійність держав поневолених народів...геть Гітлера і Сталіна!...". У лютому 1943 року, на Конференції ОУН схвалила збройну боротьбу з німцями нарівні з більшовиками. Згодом з ініціативи УПА було створено Українську Головну Визвольну раду. Окрім членів УПА до неї увійшли представники різних регіонів України і різної політичної орієнтації. ЇЇ було проголошено тимчасовим українським парламентом,а її президентом став Кирило Осьмак.

Збройне протистояння ОУН німцям починається у лютому 1943 р. В той же час продовжуються й дії оунівців проти червоних партизанів. Повстанці ведуть війну на два фронти. Згодом починаються бої і з регулярними військами "совєтів". Голосною подією стало вбивство Віктора Лютце – шефа німецьких партійних відділів СА. Німці не змусили чекати довго на помсту. У травні вони розпочали масштабні наступальні операції проти УПА,а вже влітку проти повстанців було кинуто артилерію, танки і літаки. У одній лише Галичині восени 1943 р. німцями було страчено понад півтори тисячі членів ОУН і УПА. В 1944 склад УПА відчутно поповнився за рахунок дивізії "Галичина". Московське керівництво бачить наскільки швидко поширюють Україною свій вплив повстанці, тому ставить завдання Червоній Армії "очистити" територію країни від Оунівців...але неможливо винищити дух українськості, загартований роками страждань!

Деякий час після війни ОУН-УПА продовжували свою діяльність, встановило контакт зі спецслужбами США і Англії, заручившись їх підтримкою у боротьбі проти сталінського терору. Відкритий і збройний опір починає згасати наприкінці 40-х років,а після смерті Романа Шухевича (головнокомандуючого УПА) припиняє своє існування. Але вогонь у душах повстанців не згасав ніколи. Багато з них емігрувало закордон, де активно брало участь у народному повстанні в Угорщині та інших місцевостях, що страждали від "совєтів".

Страшним ударом для українського націоналістичного руху стало вбивство Степана Бандери, в якого стріляв Богдан Сташинський за наказом Хрущова (як встановили німецькі слідчі).Вбито вождя, лідера, батька Бандеру. ОУНівцям було надзвичайно важко змиритись з цим. Похорон Бандери перетворився у справжню демонстрацію націоналістів, парад людей, що повірили в свою Україну.

І через багато років, коли чуєш серед перехожих: "Бандера", мимохіть обертаєшся і хочеться посміхнутись,адже доки народ пам'ятатиме героїв,доти й житиме надія!