Зігріті Холодним Сонцем

Недільним вечором  теплого листопада я вирушаю на концерт свого улюбленого гурту – Холодне Сонце. Прямуючи від метро Вокзальна в пошуках потрібного мені клубу, я бачу невеликі компанії, які,судячи з їх розмов, шукають те саме місце. І ось за рогом вулиці Петлюри з’являється табличка «Route 66» і в поле нашого зору потрапляє дуже затишний байкер-клуб ,оформлений у стилі вестерн. Нас ввічливо проводять до залу, де вже готується до виступу і невимушено спілкується з публікою соліст гурту – Василь Гоцко. Варто зазначити, що ми прийшли заздалегідь, десь за пів години до початку і вже тоді всі учасники були готові, а отже концерт розпочався без затримки . Першою на розігріві пролунала пісня «Для неї», а за нею Василь на акустичній гітарі виконав сингл «Чи без тебе є рай?». За цей час зібрались всі, хто запізнювався, і менеджер гурту запропонував розпочати презентацію кліпу на пісню «Твоє ім’я», власне, до якої й був приурочений концерт. Попри всі технічні перепони, що виникали, під час демонстрації, презентація пройшла успішно і аудиторія вітала зображену історію оплесками. Після невеликої технічної перерви концерт розпочався вже офіційно.  Хлопці відіграли весь альбом 2008-ого року – «Театр темних пелюсток»,  кавер на пісню Depeche mode –  Stripped,який колись і зробив гурт відомим,  окрім цього прозвучали ще 2 нові пісні – «Вічність і «Плач твій», які увійдуть до нового альбому. Після години гри була невелика 15-хвилинна перерва, під час якої музиканти не цурались столиків слухачів і підтримували розмову. З новими силами розпочали вони другий відділ, в якому продовжили грати матеріал останнього альбому. Досить несподівано, Василь сповістив про закінчення їх виступу, це і викликало шквал емоцій у фанів,який і повернув музикантів до своїх місць. Гурт зіграв на біс старі улюбленні пісні з альбому «Промені Сліз» і тоді соліст оголосив фінальну, дуже символічну для нього пісню «Не буде мрій» , з якої і почалась діяльність колективу в 2002 році. Прикро, що хорошим речам властиво колись закінчуватись . Але враховуючи те, скільки всі присутні отримали від цього концерту, ніхто вже не міг більше затримувати стомлених, проте всміхнених та вдячних музикантів. Як тільки хлопці поклали свої інструменти, одразу ж почалась традиційна для таких подій роздача медіаторів, я свій отримала з рук бас-гітариста. Після цього всі бажаючі могли поспілкуватись, зробити фото, отримати автограф від учасників гурту. У мене склалось таке враження, що ніхто не збирався покидати приміщення, молодь розбилась по купкам і жваво обговорювала виступ, наспівувала рядки пісень. Через певний часі вони, так само ,купками почали розходитись, створюючи таким чином своєрідний живий ланцюжок аж до самого метро. Оминаючи кожну попередню і наздоганяючи наступну компанію я відчувала лише одне – свої ідуть. Вже в метрополітен,як в мурашнику всі розбіглись по власних магістралях, але я впевнена, що тепер в місті стало ще більше людей, пов»язаних однією любов»ю.